Хребет Костричі / by Levko Ivanchuk

 original_url: 6B0D3D10-9B5F-441A-8112-66F9011FB5C6

Кострич

   

Мене в гори завжди тягнули дві речі. Перша - несамовите відчуття полегшення коли ти, вийшовши з транспорту десь в якійсь далекій і глибокій західно-українській дупені, ідеш до місця де майже немає людей, машин, будинків та інших ознак цивілізації. Друга - це таке саме несамовите відчуття завершення, коли ти злазиш з гір, часами мокрий, часами загорілий, але завжди змучений, немитий і небритий, до машини і найголовнішого ритуалу - Кока-Коли. Ось власне  цей контраст приносить найбільше задоволення, так само як під час пів марафонів чи марафонів - коли їх біжиш, то не раз думаєш, що ще не скоро побіжиш знову, але вже наступного дня, в Понеділок, виходиш на тренування. З походами в гори так само - по завершенню не хочеш про них думати, але вже після кількох днів цивілізації хочеться назад. Парадокс. 

Після двох тижнів заспокоювання і аж надто серйозних приготувань до походу, Аня начебто розслабилась та була готова отримати задоволення від своєї першої подорожі в гори з, увага, ночівлею прямо там, в палатці. Часами здавалося що ми не йдемо в похід, а готуємо до запуску ракету на гео-стаціонарну орбіту - складність підготовки вражала. Проте, це було зайвим - в умовах реальності гори Ані видались не такими страшними як їй це снилося в кошмарах і вона без проблем та нарікань подолала абсолютно всю дистанцію та всі незручності - а мені навіть не довелося їй допомагати! 

Погода

Тут нема що сказати - нам повезло. Взагалі не падав дощ (вау) і навіть не падав сніг (нічого собі!). Кращої погоди в Карпатах не буває взагалі. На хребті, звичайно, дув вітер, але низька висота означала близьку присутність густого лісу, тому вітер був нам зовсім не страшним. Гірше було з сонцем - воно безжально смажило нас цілий день, тож ми ховалися в ліс як тільки могли. Не думайте, я зовсім не скаржуся - це набагато краще ніж дощ. 

Маршрут

Кострич це, мабуть, найлегший маршрут який можна було знайти в Карпатах, саме тому, завдяки порадам Тані, я навіть не думав двічі. Відкривши карту у мене зявилася думка - "Блін, що ми там будемо робити цілих три дні?" Проте, зовсім скоро я зрозумів що я не налаштований на серйозний похід, а радше на бездумне лежання на карематах. Про себе я вирішив що краще буде провести серйозний тест свого складного крісла яке я купив зовсім нещодавно, попиваючи вино. Звідси я виніс два уроки - в гори краще брати щось набагато сильніше ніж рислінг і так, крісло це крута штука в горах. Особливо коли воно нічого не важить взагалі (ну, 200 грам) 

Спорядження

В гори я ходжу зовсім рідко, тож досвіду у мене немає взагалі, проте один урок я засвоїв залізно, коли мене застав дощ на Мармаросах - носи легкий рюкзак. Від ваги залежить усе, абсолютно усе. Тож тепер маю неписане правило - рюкзак не повинен важити більше ніж 10 кг (літом звісно, до двох тижнів), а бажано - ще легший. Цього разу він важив 8.7 кг (це з кріслом та гамаком), а вага другого рюкзака була взагалі 4-5 кг (це вже з водою). Дивлячись на туристів навкого, я ніяк не міг зрозуміти чому їхні рюкзаки були настільки великими. Що вони там носять? Я не знаю. Так, я розумію, в горах може бути різне, але, повірте мені, набагато гірше коли дощ і рюкзак важкий, ніж коли такий самий дощ і він легкий. Не буду детально описувати своє спорядження та "досягнення", адже є набагато кращі статті про те, як зібрати ще легший рюкзак, ніж мій. Просто треба отримувати задоволення від походу, і це значно легше робити, якщо твій рюкзак важить мало. 

Дякую Тані за пораду по маршруту, якраз те що треба. Дуже дякую Ані за компанію - було дуже класно і спокійно, без ніяких проблем чи негараздів. Сподіваюсь, наступний похід буде довшим та складнішим, адже так цікавіше! До наступних походів.