Ich bin ein Berliner by Levko Ivanchuk


All stories originating from Berlin that I have heard before were, at least, extraordinary. Mine is no exception.


Not only is Berlin a place where history lives and breathes - it is also by far the most multi cultural city in Europe (sorry Paris). It shows. On the front lines of a former division between the West and the East grows the spirit of change and unity, rivaled, perhaps, only by the multicultural inclusiveness of Canada. Although the belief in equality has become slightly undermined by some recent events, Berlin manages to stay interesting because nobody cares about you. I know it sounds silly, but bear with me. It is perfectly acceptable to show up in a club dressed in a long trench jacket, a WWII helmet, wearing skis and with a plate of kebab in one hand and a sword in the other - and no one would seem to notice.
You really have to try real hard to be extraordinary in a place like Berlin, because it is a mix of everything. Walking along Karl Marx Allee you might find yourself in a perfectly preserved Soviet dystopia, with the nightmares of social block housing and Stalin-themed government buildings, culminating in a huge TV tower and a "Moskva" restaurant close to the Alexander platz.

Anya bewildered by a sudden Soviet art throwback in the middle of Berlin. Many things die hard, but Soviet stuff dies the hardest, it
seems.

In the Soviet Union, the stuff from DDR (GDR) was the best. Especially valuable was any kind of paint and it was really hard to come by. Comparing the condition of Berlin architecture with that of Soviet one, it clearly shows. Soviet housing is falling apart, both in its exterior and in its interior, whereas, ironically, the best existing monument for the collapsed socialist state architecture ever has been built, strangely, by the Germans themselves. Almost all and every DDR building is not only "just standing", but also looking like it was build quite recently. It is still hideous - but the Germans did a great job building those things.
To me personally, Berlin is, first of all, a place of late modern history. Notice the word "late" - I am specifically referring to all that has happened after WWII. Of course, stuff happened in Berlin before that, and lots of fascinating stuff, especially hyperinflation. But the concept of MAD (mutually assured destruction) always spices things up a bit and makes history "deadly" interesting. The only two powers who were able to, in a union, destroy the entire planet were watching each other every day from 1961 until 1989, with only a wall separating them. On both sides there were guns and not once has the usage of those led to the final conflict. Somehow, that tension is still there, every though the Wall is gone. First of all, you can just see the difference. You can be led to a part of Berlin while blindfolded and when the blinds come down and asked to tell which part of the former divided Berlin you are, there is only a small chance you will be wrong. It is obvious almost every time, even today. Secondly, everything is there to remind you about the former division. It had penetrated into all aspects of Berliners and those scars will take ages to heal, if ever. Even McDonalds boasts a sign at its exit, claiming, jokingly, "you are leaving the American sector". Why would they be allowed to stir up the memories of those who have suffered because of the Wall? Shouldn't all recollections of the Berlin Wall be destroyed, just like they were with Nazi artifacts, monuments, buildings and so on? The wall did come down, but in many respects it is still very much there. You might be enjoying art at the East side gallery, but for some, that place might also be a spot where somebody has died while trying to escape. Thus, you have to be careful, respectful and knowledgeable in Berlin - it is full of history, and a large part of history is the history of the people. That shall be respected.
We have met and re-met lots of great people in Berlin. Special thanks goes for Amy, a tour guide, who has given us a fantastic tour around the Historic Mitte. Alina, our Japanese-German friend, has spent a day with us, silently following me in my insanely slow walk through the Stasi museum and listening to the sound of questions and fascinations. She then took us to the place of 100 beers and we had a great time together. I think Anya will join me as well when I say that Alina is very welcome to visit Ukraine, and big thanks to her for showing us around Berlin and even giving us a taste of true German cuisine - kebab.

Anya is enjoying the view from the top of the Berlin Dome. Berlin TV tower in the background.


Most of all, though, I have to take the time to thank Anya. She has stirred up the travel spirit in me for the past 2 years or so, starting with numerous tours in Japan, followed up by some travel in Ukraine and finally culminating in this trip to Berlin. It was as spontaneous as ever - I only found out about it 4 days before the start. Instantly, I was in for a ride. What a ride it has been ... we have had it all - small talks, big talks, serious talks and not so much. We have always been able to work out the details quite easily and deciding what to do on this trip was even easier than usual. Most of all, we just enjoyed each other's company as best as we could, just going for it.
We have ended this trip with many more plans still to come, but most importantly - we have enjoyed our time there. That, to me, is the most valuable thing by far.
So, thanks Anya for showing me Berlin. I can not think of Berlin without thinking about you.

Небо над містом Лева by Levko Ivanchuk

Під ногами зникає асфальт. Волога від обіднього дощу дорога ледь-ледь відбиває світло ліхтарів. Їх встановили недавно і вони ще працюють. Більшість ліхтарів у цьому районі міста давно вже виключили і ніхто у цьому світі навіть не намагатиметься визначити, чи бодай колись їх увімкнуть ще раз. Цього вечора я бігаю цією вулицею саме тому що тут ще працюють ці ліхтарі. Вони надають змогу бачити що наближається попереду. Вони надають змогу вночі, коли сонце більше не освітлює цю частину землі, бігти мокрою дорогою з упевненістю у кожному наступному кроці. Врешті решт вони надають світло - і мені складно уявити ситуацію, де темрява може мати перевагу над світлом. Точно знаю що простір над головою набуває якогось приємного відтінку, перетворюючись у нічне небо. Я не звертаю на це уваги. Здається, у небі десь має бути місяць. Мене це не цікавить. Попереду лише ще один крок і вся концентрація спрямована лише та виключно на його подолання. Біль у моїх м’язах додає в кров адреналіну. Рівень цього гормону коливається залежно від того, як саме я біжу - якщо повернути ліву ногу лише трошки до внутрішньої частини, можна зазнати карколомних тортур - але бігти швидше. Без зайвих думок я обираю швидкий біг - я твердо знаю що не прийшов сюди щоб просто пройтись. Попереду закінчення світла - наступний кілометр буде без ліхтарів. Попереду багато переходів, отже, у темноті мене навряд чи хтось побачить. Навіть бодай якщо котрась з машин побачить мої світловідбиваючі елементи, водій впевнено їх проігронує. Малі світловідбивачі на одязі - це весь захист, який у мене є перед машинами, котрі їздять дорогами. Кожна з них поспішає додому з роботи так, немов ця сакральний обов’язок кожного водія - потрапити якумога швидше з роботи додому. Зникнути з місця праці, залишивши всі справи на завтра. Покинути все і мчати додому щоб взагалі нічого не робити. Наївно сподіваюсь що мої “світлячки” зможуть бодай трошки змусити їх загальмувати. Та дарма. Бажання покинути роботу та прибути додому якумога швидше настільки керує водіями, що вони не бачать перед собою нічого, крім цієї простої цілі. Вони мріють зупинитись, упасти у ліжко та диван і нічого не робити. Мною ж керує бажання бігти далі, не зупинятись, бути у русі. Дивлячись уперед, крок за кроком, досягати цілі - перший кілометр, другий кілометр, третій кілометр і далі. Не розумію чому у точці зіткнення між мною та водіями саме я повинен зупинитись, щоб пропустити їх уперед. Справа тут не у законах та правилах, ні. Адже, це вони їдуть додому, вони їдуть щоб зупинитись і нічого не робити - як вони сміють заваджати мені продовжувати рухатись?

Тому я не зупиняюсь та вибігаю на дорогу просто перед машиною. Я не чую звук гальм, які спрацьовують. У голові на секунду з’являється думка-подяка та відчуття поваги до всіх, хто доклав зусиль, щоб гальма саме на цій машині спрацювали саме у цей момент. Інакше, я би був серйозно травмований або мертвий. Проте, у водія гальма працюють та він - або вона - зупиняться. Я продовжую бігти, ніби нічого не сталося. Адже нічого не сталося - принаймні, для мене. Можливо, водій був затриманий на шляху до неймовірно важливої зустрічі, швидше за все, з диваном та телевізором. Над головою небо уже зовсім темне. Уже перший кілометр без світла давно закінчився, почався другий, а за ним буде ще й третій. Звичайно, якась поломка, щось знову не працює уже котрий рік. Уже кілька років ремонтують подаровані ліхтарі, так само кілька років їх уже руйнують. Ні, не дощ чи вітри, а ті, хто їх ремонтує. Так само як у мене немає пріоритету перед водієм, у світла немає пріоритету над темрявою. Лише небо незмінне. У ньому лише хмари - літаки уже давно перестали літати у це місто. Лише кілька разів на день вони ще прилітають напів порожніми, а покидають це місто завжди наповнені людьми, які плачуть, їхніми валізами, що тріщать по швам від тиску речей які їм чудом вдається напакувати. Літаки не бачать світло цього міста, так само я його не бачу я. Темрява править цими місцями, люди цього міста нездатні створити тут світло. Навіщо? Завжди тут було темно. Завжди коли падає дощ зникає електроенергія. Завжди затоплює наші підвали. Завжди по пустих вулицях бігають щурі. Ми горді та поважаємо свої традиції. Тут було завше так - так і буде надалі. Лише з висоти неба видно які ми є справді. Лише випадково попавши на місяць одна людина справді зрозуміла, який крихкий є світ навколо нас. Голос одної людини, навіть якщо його знають усі - цього занадто мало, аж надто мало, щоб принести світло у темний світ.
Небо над містом Лева сьогодні чорне, як простір космосу. Нам залишається дивитись та сподіватись на ліхтарі нашого міста. Яких немає, які не працюють, які ми самі розбили, самі розібрали, самі спалили. Ми їх руйнували кожен раз коли втікали з роботи додому, коли залишали справи на завтра, коли не перетелефонували нашому другу, коли забули і не нагадали, коли не побачили, не зрозуміли ... не перепитали. Коли ми не розповіли до кінця, не вказали усіх деталей, коли розповіли лише 20% правди. Коли зупинились на пів дороги, і чомусь не йшли далі. Коли просто зникли, злізли з поїзда та пропали у полі. Коли розбіглись, немов миші.
Саме тоді навколо панує темрява.
Саме тоді темрява має пріоритет над світлом у небі над містом Лева.

Running : On the importance of picking a correct shoe / Про біг : Важливість вибору правильного взуття by Levko Ivanchuk

Intro

This post is intended for anyone who runs, no matter what distance. Logically, the longer the distance you run the bigger role of your shoe will become. Yet, it is important to have the right shoe even for a regular every day walking, thus it would logically be equally important, if not more important, to have the right shoe when you run. Running puts additional stresses on your body as a whole and a good running shoe can limit the harmful damage, if chosen correctly. I will be covering a few things in this article, but I will not dwell in great depth into any of them, choosing breath over depth. If you would like to hear more about any sub topic discussed here, let me know. 

First of all I must begin with a statement of warning:
My advice is by no means an advice of a professional physiotherapist. I have relatively little experience with running, only about 2 years. I must strongly recommend that you get advice from the professionals. However, any doctor would not do - you need someone who either runs a lot and is a doctor or someone who knows the specifics of running. Same goes when you are selecting your shoes - there is a world of difference between a store adviser who lives and breathes running and a guy or a girl they hired 2 weeks ago (unless they also run, obviously).

Why your shoes are the single most important element of your running

Incorrectly selected shoe will lead to injury. This is a fact. Sooner or later, if you run with enough intensity, a wrong shoe can break something in your body. For me, that is enough of a reason to pick the right one. 

There are other reasons why a wrong shoe is a disadvantage - it impacts running speed, might not provide enough traction in the wet, does not suit the type of surface you run on, etc. Those are secondary - the purpose of this article is to focus on injury prevention. 

Indications of an incorrectly selected shoe

The main indicator is your personal feeling. If your shoe is not selected correctly, something must feel consistently wrong on every run, regardless of your tempo. Any numb pain is a good indicator. You must feel "planted" to the ground, no matter how your feet hits the ground. If you catch yourself adjusting the angle of your feet when it touches the ground to gain extra stability, then you should look for another shoe.

Size matters. When you run, your feet swell considerably. If your shoe size is "just right", then it is the wrong size. It does sound counter intuitive, but it is a fact - your running shoe should be one size bigger to allow for your foot expansion.

There are a few things besides your feelings and shoe size that are good indicators. Most importantly you should look at any uneven wear of your sole. If one side of your shoe wears out faster than the opposite side or if you see a spot that is significantly more "worn out" that the rest of the shoe - then you should change them. 

How to pick a correct shoe for running

Most important rule - do not stick to the brand or model or aesthetic appearance of your shoe. Do not let advertisements guide you into the wrong shoe - it is your body health we are talking about here! The latest model of a famous brand might be the best shoe there is - but it also might not suit you and thus lead to an injury. 

Next, you should determine your running pronation. Pronation is the way the foot rolls inward when you walk and run. It is extremely important that your shoe follows your pronation! More on pronation. Pronation can be determined in certain stores that have specific testing equipment. Typically, they will run the test by asking you to run barefoot and then they will select certain shoes based on your pronation. After running in them for a short while, shop assistants will be able to tell if these shoes compensate for your pronation or not. 

Next rule - run technique. You can determine that yourself by checking which part of your foot touches the ground first when you run. 

With these two parameters you can start searching for a shoe that fits you online. You can always ask me directly for more advice. 

Have a great run. Stay safe. 

 

Вступ

Цей текст створено для будь кого, хто бігає будь які дистанції. Логічно припустити що чим довша дистанція - тим більша роль Вашого взуття. Проте, так само як є важливим правильний вибір взуття для щоденного вжитку, логічно припустити що важливим є і вибір взуття для бігу. Під час бігу Ваше тіло піддається додатковим та постійним навантаженням і правильно підібране взуття може зменшити негативні впливи. Тут я постараюсь описати декілька важливих факторів, проте я не буду вдаватися в деталі про жоден з них, обираючи обсяг інформації понад деталізацією. Якщо Вас зацікавить бодай якась з тем, напишіть мені і я розповім детальніше. 

Перша за все кілька слів попередження:
1) Моя порада аж ніяк не зможе зрівнятися з порадою професійного фізіотерапевта. У мене доволі обмежений досвід бігу, лише 2 роки. Рекомендую шукати порад у професіоналів. Проте, будь який доктор Вам також не підійде. Необхідно знайти або доктора який багато бігає або когось хто чітко знає специфіку бігу і є спортивним лікарем. Те саме поширюється на вибір взуття - є величезна різниця між продавцем, який бігає та тим, кого взяли на роботу два тижні тому. 

Чому взуття для бігу це найважливіший елемент вашої пробіжки

Неправильно підібране взутя призведе до травми. Це факт. Рано чи пізно, якщо бігти достатнім темпом, неправильне взуття здатне щось зламати у Вашому тілі. Як на мене, цього достатньо щоб надалі обирати правильне взуття. 

Невірно підібране взуття також здатне негативно вплинути на швидкість вашого бігу, бути занадто слизьким у мокру погоду, не підходити під стиль бігу та покриття. Ці речі є другорядними для цього тексту - тут я фокусуюсь виключно на те, як попередити травму. 

Ознаки неправильно підібраного взуття

Основною ознакою є Ваше відчуття. Коли взуття підібрано невірно, Ви будете це відчувати щоразу коли бігаєте у ньому, незалежно від Ваого темпу. Будь яка біль чи неприємне відчуття є хорошим індикатором. Ви маєте відчувати стабільність незалежно від того як Ваше взуття доторкається поверхні. Якщо Ви помічаєте що часто коректуєте кут удару ноги знаючи що так буде стабільніше - це хороша ознака того, що необхідно змінити взуття. 

Розмір має значення. Коли Ви бігаєте, Ваші ноги опухають. Якщо розмір взуття підібрано впритик, тоді це невірний для Вас розмір. Це звучить не зовсім логічно, проте це факт - оскільки Ваші ноги збільшуються в розмірі коли Ви бігаєте, Вам необхідне взуття яка має простір для такого росту. 

Є інші індикатори, такі як нерівномірне зношування підошви. Якщо котрась зі сторін зношується більше, ніж решта кросівка - це добра ознака того, що взуття підібрано невірно.

Як обрати правильне взуття для бігу

Перше правило - ніколи не купуйте взуття через колір, бренд та рекламу моделі. Не варто дозволяти рекламі керувати Ваму у неправильному напрямку. Найновіша модель відомого бренду може бути найкращим біговим взуттям у світі - проте, вона може Вам не підійти і призвести до травми. 

Друге правило - визнач пронацію. Пронація визначає ступінь завалу стопи або у її внутрішню чи у зовнішню частину. Дуже важливо щоб вибране Вами взуття відповідало Вашій пронації. Більше про пронацію можна прочитати тут. Визначити пронацію можна за допомогою спеціальної діагностики у так званих лабораторіях бігу (у Києві це магазин RunLab). Хлопці без проблем підберуть Вам взуття та протестують чи підходить воно Вам чи ні. Не рекомендую цього, проте, пронацію можна визначити ставши на бігову доріжку на босу ногу та попросивши друга зняти заповільнене відео стоп під час бігу. Керуючись цим відео, та попередньо згаданою статтею про пронацію, Ви зможете визначити яке моделі взуття Вам підійдуть уже в Інтернеті. Мінус цього методу в тому, що взуття не завжди підходить, навіть якщо воно зроблено для Вашої пронації. У таких магазинах як RunLab це відразу побачать спеціалісти, а ось самому це зробити не так легко. 

Третє правило - техніка бігу. Це дуже просто зрозуміти під час бігу. Вам слід подумати, яка частина стопи першою доторкається поверхні під час контакту. Це може бути носок стопи, центр, або ж п'ятка. 

З цими двома параметрами можна спокійно розпочинати пошуку взуття. Звертайтеся до мене за допомогю якщо необхідно. 

Також визначте по якій поверхні Ви найчастіше бігаєте. Це допоможе Вам обрати правильну підошву і забезпечить максимальну стабільність. Для бігу зимою та коли на вулиці багато льоду рекомендую спеціальні накладки з шипами.  

Гарної пробіжки. 

Чемпіонат Світу з ракетомодельного спорту / World championships for space models by Levko Ivanchuk

LIITLE JOE II MISSION A04 prototype liftoff / Старт прототипу LIITLE JOE II MISSION A04. Model builder: NOWAK, Michael / Збудовано NOWAK, Michael

Space rockets are just science fiction for the most of us. Incredibly complicated and expensive machines, rockets have always managed to amaze me. Today I saw some of them, even one of my favorites. Of course, those were not the real rockets that were capable of taking a payload or a crew into the orbit or further. Personally, I saw three S7 rockets, their scale is 1:50. It was incredible. Let's start with some pictures. 

Космічні ракети - це фантастика для більшості з нас. Неймовірно складні та догорі машини, ракети які завжди захоплювали мене ще з дитинства. Сьогодні я бачив деякі з них, навіть одну з своїх улюблених . Звичайно, це не були повноцінні версії, здатні вивести вантаж чи екіпаж на орбіту чи далі. Особисто я спостерігав за запусками ракет класу S7, де масштаб 1:50. Це було неймовірно! Проте, спершу, фото. 

First, we saw the team USA prep their launch of their LIITLE JOE II MISSION A04 rocket. After reading about this particular rocket, I realized that it is more of a geek tribute to the beginnings of the Apollo space missions, as this booster was used to test the Emergency Escape System of the Apollo command module. The detailing of the model was incredible. I did not know they would be so well made. Best of all, they don't just stand in one stop - they also fly! 

Спершу, ми спостерігали за командою США, корті готували до запуску свою ракету LIITLE JOE II MISSION A04. Дещо я вже прочитав про цю ракету, і як на мене, то це така собі присв'ята до початкових тестових польотів Аполо. Саме ця ракета була збудована для тестування систем безпеки командного модуля і евакуаційної системи на випадок вибуху ракети при старті. Деталі моделі вражають. Найкраще те, що ця модель не стоїть у музеї - вона ще й уміє літати! 

Video taken at http://worldrocket2016.frms.ua/

Next to lift off was my favorite rocket - ARIANE L01. In the end, it took 3rd place - congratulations to GRES, Marian from Slovakia, it was truly a great launch. 

Next rocket was the CZE-2F built by CHEN, ZHIXIANG from team China. Sadly, the rocket lift off was compromised and it has received a disqualification. 

Наступним учасником була ракета CZE-2F. На жаль, ракета взлетіла занадто швидко і отримала дискваліфікацію. 

Further information can be found here : http://worldrocket2016.frms.ua/

Подальшу інформацію про цю подію можна знайти ось тут : http://worldrocket2016.frms.ua/. Це було неймовірно. Це було в Україні - ось що найважливіше.

Дивний Свидовець by Levko Ivanchuk

(English text follows below Ukrainian gibberish)

Свидовецький масив - це напрочуд дивний та доволі нерозвіданий край Закарпаття.

На даний момент, двічі в житті я намагався покорити дистанцію від Рахова до Драгобрата - і двічі це мені не вдавалося. Перший раз - через шаленій ранковий дощ, який застав мене на пів шляху. Цього разу - через інший екстрім, а саме дике сонце яке нещадно випалює все і від якого не сховатись на "лисій" полонині. Чудова погода в горах - це так само неприємно як постійний дощ. Спершу, кілька цифер:

52.8 км подолано за 4 дні. Розбито маршрут було наступним чином:

 Малюнок маршруту 

Малюнок маршруту 

 День 1: Занадто пізно ввечері приїхавши в Ясіня, ми буквально "кинувши" машину на стоянці побігли в гори. Так ми пробігли 9.8 км. Намет розбивали коли вже нічого не було видно - за добру годину після заходу сонця. (так - так, я знаю що так не можна, і що я порушив всі існуючі правила затягуючи активну частину походу після заходу сонця). 

День 2: (біля) Ясіня - вершина Стій. Підйом по халявному маршруту, поки не дістаєшся Драгобрату - там треба підніматись по лижному схилі, бо стежку на хребет забудували готелями. Ночували ми по другу сторону схилу, біля чудового "водоспаду". В цей день ми пройшли 16.4 км.

День 3: Вершина Стій - Велика Близниця - пол. Стара - тур. притулок Перелісок. Пройшли 16.1 але найбільше енергії забрали підйом на Велику Близницю - вона таки справді велика - та прохід полонинами в безхмарну погоду. Це пекло, адже навіть не було вітру - настільки погода була доброю! 

День 4: Тур. притулок Перелісок - село Білин. Це десь 10 км. Нічого особливого на цьому шляху не було. Банальний спуск в село. Далі - зупинка, машина і Ясіня. 

Тим, хто цікавиться цим районом гір скажу трохи своїх вражень - шлях від Рахова до Близниці є дуже нудним і там крім тур. притулку Перелісок немає нічого цікавого. Тупо траверс по полонині і навколо таких собі пологих підйомів. В сонячну і безхмарну погоду дуже і дуже не рекомендую. В дощ так само. Натомість, я б йшов далі на північ - гора Стій -> Великий Котел і далі. Лише проблема в тому що стартуватимете в Драгобраті а там маса людей і доволі серйозна цивілізація. На вершинах купа туристів.

Місцеві люди - це окрема історія. На Драгобраті складно почути українську мову. Там "большой язик" домінує настільки сильно, що деякі оголошення пишуть російською. Переважна більшість туристів, яких ми там зустріли - також російськомовні. 

Оскреме слово хочу сказати про туристичний притулок "Перелісок". Це така хата збудована ще за совєтських часів де можна реально добре відпочити. Якщо іти з Близниці то цей притулок є ідеально розташованим щоб спокійно у ньому розслабитись. Там дають не тільки дах над головою, а ще й пиво, вино, горілку і, звичайно, Живчик. Вода і то вшистко то звісно безплатно. Класний мушик там завідує, дивний, але поговорити з ним можна. 

Чого мене навчив цей похід - 

  • Надувний килимок має купу плюсів - легкість, комфорт, мініатюрні розміри. Проте, він має купу мінусів - коли перевертаєшся зі сторони в сторону, він шумить так, ніби поїзд їде, цим самим розбуджуючи не тільки людей у твоєму наметі, а ще й мабуть людей в сусідніх наметах. Також його не можна розкласти будь де на траві, адже завжди боїшся зробити в цьому надувному чуді дірку. 
  • Гермомішок класна штука в дощ, але це просто суцільна проблема в добру погоду. Закритий гермомішок не пропускає повітря назовні і не має клапана щоб то повітря випустити. Отже, в рюкзаку займає все наявне місце і ще й проситься назовні. Треба тут щось видумати. 
  • Завжди все плануй мінімум з годиною запасу. Ніколи не знаєш що може трапитись - наприклад, якщо добираєшся машиною, то такі речі як похоронні процесії можуть зупинити тебе надовго. Треба усе враховувати. 
  • Якщо тобі хтось в горах пропонує холодне пиво - бери і віддавай за нього все, що маєш - всі гроші і ще кусок правої руки. Не пошкодуєш. 
  • Трекові палиці - річ необхідна. Просто необхідна і все. То треба спробувати щоб зрозуміти наскільки це є необхідна річ. 
  • Ніколи не економ місце і вагу на аптечку та завжди перевіряй запаси медикаментів. Всяке буває. 
  • Мівіна - це минуле, це 90-сті. Дуже рекомендую ЇDLO - це дуже смачна їжа яка швидко готується в зручному пакеті і дуже мало важить. Вона вас приємно здивує. Я не міг повірити що можна настільки класно в горах харчуватися. 

Svydovets indeed is a strange and a wild part of the Carpathians. 

So far, I have attempted this route twice in my live and both times I have failed to complete it. First time was spoiled by a massive rain storm, which hit our hike mid way. This time is was the other end of the spectrum, a cloudless and windless sun was just burning into our backs, creating a "desert" like feel to our hike and slowing us down. At that altitute, there was just no where to hide from the sun. Some numbers first: 

 Route overview

Route overview

Day 1: We left for Yasinya way too late, we literary " dropped" our car at the parking place and just bolted to the mountains. We almost ran for 9.8 km way into the darkness until it was too dark to keep walking. It was already an hour after the sunset so our tent was erected in pinch black (yes, yes, I know I should not be doing this). 

Day 2: (near) Yasinya - m. Stiy. It was an easy hike, until we hit the ski slopes of Drahobrat. There are so many hotels around that we have simply lost our trail in all that mess so we just went up the skiing slope, which was another mistake, as doing so is way, way harder.Wt have covered 16.4 km that day. 

Day 3: M. Stiy - Velyka Bluznutsia - pol. Stara - Perelisok shelter. After covering 16.1 km most of our energy was consumed by the steep hike towards Velyka Bluznutsia - it is actually quite large - and a lengthy hike over meadows with nothing to hide us from the sun. 

Day 4: Perelisok shelter - Bilyn village. Short and uneventful hike, 10 km long. After that we hitchhiked a ride that took us to our car, thus ending the adventure. 

Наука by Levko Ivanchuk

Hover test of our Dragon 2 spacecraft that can carry cargo and crew
— https://vine.co/SpaceX

Вдихнути захоплення до науки не так складно. Досить показати ракетний двигун - його силу, точність та брутальність. Треба лише показати, як точно і прораховано він розриває закони гравітації на шматки і відривається від землі щоб долетіти до небес і далі. 

Якщо у Вас в руці два м’ячі - важкий і легший - котрий з них упаде на землю першим, якщо їх одночасно відпустити з будь-якої висоти? Скажімо, в одній руці у Вас важкий медичний м’яч, а в іншій - порівняно легкий баскетбольний м’ячик? 

Справді, подумайте чи знаєте Ви відповідь на це просте запитання. Адже тут у дії проста фізика, яку сер Айзек Ньютон відкрив ще в 18ому столітті. Повірте мені, з того часу ці закони не змінились і не зміняться вже, мабуть, ніколи. Отже, раз вони такі стабільні і незмінні, їх варто знати? Правильно? 

Ми чудово розбираємось в законах, які самі придумали. Вони дуже часто змінюються, в цьому можна легко переконатись. Проте, закони фізики не змінюються. Від них не втечеш - хіба у Вас є ракетний двигун, але він не міняє закони фізики - він лише знаходить шлях навколо них щоб досягнути певної цілі - космічного простору. 

Невже так складно надихнути дітей, котрі сидять в школі за партою і нічого не знають про те, як такі самі люди, як вони, досягають неймовірних швидкостей і висот за допомогою науки і математики? Невже легше вказати дитині на землю і навчити її дивитись вниз, ніж надихнути на подорожі, відкриття, дослідження … ? 

Чому кільком відео на YouTube вдалось підштовхнути мене до пізнання науки краще, ніж 11 років, проведених у школі? Я розумію, як працює гравітаційне поле чорної діри і що таке її горизонт подій - але я не можу розібратись у тому, як моя школа так серйозно провалила таке просте завдання - вдихнути у мене захоплення наукою і космосом. Чому більшість людей читаючи це досі не знають відповідь на моє просте питання - який м’яч впаде першим: важкий чи легкий?

Давайте спробуємо розібратись у чому справа. Складніші питання - в першу чергу. Розпочнемо з фізики - цей предмет у моїй голові досі асоціюється з розв’язком нереалістичних задач. Але, стоп, фізика - це наука про світ навколо нас! Це наука про елементарні частинки, з котрих складається цілий світ. Це наука, де практичні фізики, за допомогою магнітів, розганяють ці самі елементарні частинки майже до глобального обмежувача швидкості по довжелезній трубі і потім заставляють їх точно зіткнутись з іншими частинкам - невже це не круто? Хіба не кайфово було б вивчати це? Ні, ми читали задачу про неймовірні ситуації і нереальні значення котрі досить було запхати в формулу, яку було необхідно лише вивчити, порахувати результат і записати кожен крок. Погоджуюсь, я був жахливим учнем. Проте, я волію думати, що я щось таки тямлю в науці. Не у фізиці - це точно. У школі, у мене не було ніякої мотивації і натхнення навіть дивитись на ті задачі - це було для мене тортурою! Коли ще в житті мені знадобиться формула на розрахунку швидкості падаючого тіла і як його маса впливає на це? 

Ось тут це повертає мене до мого запитання - котрий з м’ячів таки впаде першим? Досі не знаєте відповіді, так? Маєте ще якийсь час подумати. (вибачте, що знущаюсь з тих хто знає правильну відповідь, але так треба)

Чому у нас не було простих експериментів з магнітами, з електролевітацією, з супер-провідниками - ці експерименти можуть зробити прості смертні у себе дома за копійки! Це видовище! Коли щось просто так висить в повітрі - хіба це не круто? Або супер-провідники, котрі левітують на сталій дистанції від магніту? 

Мабуть тому не було тих експериментів, тому що легше було відкрити книжку, написати на дошці номер задачі і спокійно сісти за стіл і дивитись як ми мучились, розв’язуючи її. Нащо парити собі мозги, шукаючи рідкий водень для охолодження супер провідника? Нащо шукати потужні магніти? Кому то треба, коли є готові задачі? У нас на це було своє рішення - готові розв’язки, або ГДЗ. 

Я це бачив на свої очі і не раз перевірив на собі - наука існує лише там, де є сліпа віра у те, що саме та штука, що ти досліджуєш, є найважливішою у цілому світі. Коли ти сліпо закоханий у неї - коли ти спиш з нею, коли ти снідаєш з нею, коли ти п’єш соту каву з тою самою ідеєю. Коли та ідея має тебе в кожну твою мозгову дзюру, не дає тобі спати, їсти, жити - тільки тоді ти справді займаєшся наукою. Коли кожен, хто тобі каже, що твоя ідея - повна туфта і зайва трата часу, ти інтелектуальним аргументом робиш йому (чи їй) шах-і-мат і закриваєшся у своєму науковому схроні у пошуках еквілібріуму. 

Чи здатна будь-яка задача з підручника по фізиці познайомити тебе з таким кайфом? Ні. Але, повірте мені, це наркотик. Це жорстока залежність. Прагнення до кращого, до покращення цього світу, прагнення до зірок… Розв’язки задач - це не шлях до зірок. Задачі без ідеї - це нонсенс. 

Отже, котрий з м’ячів впаде першим? Важчий чи легший? 

Завжди був переконаним, що якщо ти не знаєш що робити - ходи по світу і шукай натхнення у інших. Думаю, те саме повинна робити наша школа. Ми повинні шукати ідеї по всьому світу. Ідеї, котрі здатні засвітити лампочки натхнення, в першу чергу - у дітей. 

Знаєте, у чому різниця між моїм запитанням і задачею, котру Ви читали в школі? Мені всеодно на Вашу відповідь - набагато важливіше, який шлях Ви подолаєте до цієї відповіді. Якщо Ви досі не знаєте, котрий з м’ячів впаде першим - не біда. На Землі купа таких самих людей, як і Ви. Треба лише шукати ідею … і тоді, з часом, у Вас з’явиться власна ідея. Це все що Вам потрібно - треба лише ідею. 

 

P.S. Щодо м’ячів, то Ви можете про це поговорити зі мною - мені було б дуже цікаво почути, як Ви плануєте відповісти на це питання! 

On November 24, SpaceX's Dragon 2, powered by eight SuperDraco engines, executed a picture-perfect propulsive hover test at the company's rocket development facility in McGregor, Texas. Eight SuperDraco thrusters, positioned around the perimeter of the vehicle in pairs called "jet packs", fired up simultaneously to raise the Crew Dragon spacecraft for a five-second hover, generating approximately 33,000 lbs of thrust before returning the vehicle to its resting position.

Загублені листи by Levko Ivanchuk

Це саме та історія з категорії "неймовірно". Розповім спершу що, власне, сталось. Якщо чесно, то нічого по суті і не сталось - себто, якщо дивитись лише на закінчення, то все вийшло так, як планувалось. Близько до закінчення 2014 року я жив в Токіо і заповнював десь 40 листів з привітаннями для людей по всьому світу - Італія, Канада, Хорватія, Польща, та перш за все - Україна. Листи з Японії я відправляв дуже часто - раз на тиждень - і вони сумлінно приходили рівно через два тижні, або деколи навіть через тиждень. Незважаючи на мою відсутність Японської, в місцевому поштовому відділені мене добре знали і чітко пам'ятали, що я від них хочу. Отже, я умію відправляти листи до України з Японії. Оскільки цю складову можна виключити, припустимо що я успішно відправив всі 40 листів до їхніх адресатів. 

Всі ці 40 листів успішно дійшли до всіх адресатів. Тобто ніякого розчарування чи "зради" Японським юбіном чи УкрПоштою не було. Проте не всі листи дійшли через пошту. Деякі з них - я саме, 4 - перейшли через багатьох інших адресатів перед тим я потрапити до тих адресатів, що я вказав! Отже, ця історія про ці 4 листи, які губилися і знаходилися хоча б двічі, та все ж прийшли на своє вказане місце. 

Спершу, кілька слів про те, чому я взнав про це і пишу лише зараз. У Фейсбуці, виявляється, є спам-фільтр і там були всі повідомлення від багатьох людей яких я знав з Японії. Повідомлення яким було десь рік часу. Прочитав я їх сьогодні. Десь годину я продирався через них і натрапив на таке повідомлення: 

Привіт Левко,
Я працюю секретарем у представництві японської корпораціі у Києві.
Нещодавно наш партнер, голова правління українського холдінгу (не можу розголошувати назви) повідомив, що отримав дивний пакунок від нашого офісу в Токіо. У пакунку були проспекти і купа ОСОБИСТОЇ кореспонденції адресованої різним людям з України!
При цьому на всіх конвертах і листівках штамп відправки з Токіо 22.10.2014, але немає штампу про перетин кордону з Україною. Це означає, що всі ці листи було якимось чином вкладено у конверт нашої компанії на якомусь етапі відправлення в Японії.
Серед листів є 4 твої до Каті Голяк, Олена Полещук, Юлі Черняк, Галина Верглінська. Хоча я не впевнена, я просто вбила імя відправника в гугл і він знайшов тебе.

Пробувала завантажити фото, але з робочого компа не виходить frown emoticon

Я відправлю їх з Києва поштою сьогодні.

(ім'я добродійки, котра таки відправила ці листи правильним адресатам залишиться конфіденційним)

Отже, мої 4 листи прийшли невідомому адресату. Будь яка людина могла з чистою совістю викинути ці листи. Проте, ця людина знайшла мене через Google. Мабуть, у світі не так багато Левків з прізвищем Іванчук. Вона сповістила мене, що зараз відправить ці листи за свій кошт правильним адресатам - саме це вона і зрештою зробила. 

Хрен з ними, листами - який це вчинок! Невідома людина, отримавши чужі листи, знайшла відправника, сповістила його та відправила ці листи справжній отримувачам! Це неймовірно! Як це чудово! Я шалено поважаю Її за цей вчинок. Спішу сповістити, що ці листи успішно досягли отримувачів, і всі вони Вам шалено подякують в коментарях. Правда, люди? Отже, Ваша праця принесла листівки чотирьом людям, які натомість могли отримати лише розчарування, смуток і депресію на Новий Рік замість казкових малюнків баранів та гори Фуджі-сан. 

Люди, відправляйте фізичні листи. Саме вони здатні на такі історії, на ті шалені емоції, які Ви відчуваєте, відкриваючи їх. 

Карпати by Levko Ivanchuk

В Карпатах робили знимки. Люди, не треба Вам ніякої Австрії, Італії, чи ще якоїсь там хрені - їдьте в Карпати і все. Не рвіться так далеко, до кінця не знаючи що у Вас зовсім поруч є. А, ну і ще - надибав там таку дівчину. Як Вам? 


Кузьма і його книга - Я, паштєт і армія by Levko Ivanchuk

Признаюсь чесно - я ніколи не слухав Кузьму. Частенько чув його хіти, як і гуморно-безглузді так і морально-серйозні - та все ж не слухав, лише чув. То радіо по дорозі до школи кнутило його смішну музику щоб хоча б якось збудити сонний Львів, то ввечері хтось закликав послухати його нову сентиментальну та патріотичну пісню, проте я ніколи не слухав його музику. Я поважаю його музичну творчість, та все ж, його я знаю не як музиканта, а як "літератора" - якщо так його можна назвати.

Кузьма написав дві книжки - Я, Побєда і Берлін, та, зовсім не давно, Я, паштєт і армія. Першу не читав, а другу лише слухав. Проте, ці його спогади про армію смішили мене на весь літак - я почав їх слухати перелітаючи через Атлантику. Парадокс, але тоді саме ці слова мені були так потрібні. Розповідь про неволю в армії, про красу світу і про повагу - "з першого дня армії ти дорівнюєш "нулю" - є безцінними.  Він розказує про чуваків, які були в армії довше, ніж існувала сама армія. Його перше бойове завдання - "пошол убирать лістє, блять" - у моїй голові звучало там само як моє перше завдання на моїй першій роботі - "відскануй 5 книжок десь по двісті сторінок кожна, блять" (останнє слово я сам добавив, в своїй голові, звісно). 

"Накази можна не виконувати якщо від них правильно відмазуватись" - істина не лише актуальна до армійської-лікарняної справи, а й до будь - якої життєвої ситуації. Кількість різних - прерізних персонажів в цій смішній розповіді зашкалює - його розповіді про "культуристів, яка начають тільки шию", про Паштєта (це, виявляється, людина), про "шарікі" і про Жанну та прибалтійських гуцулів є справді чудовими. 

Кузьма в цій книжці є собою - він не намагається бути частиною гнилої "інтєлігєнції", він пише так, як йому краще виходить. Це дуже важко - писати саме так, як у тебе виходить, байдуже що ти пишеш. Чорт забирай, хоч лише вульгарності, але гумор у нього виходить в сто раз краще, ніж "висока поезія" в сучаних Любків, Дерешів та Винничуків. Кузьма писав, будучи собою - так само він співав, і, звісно, жив. 

Думаю, саме це ми у нього можемо навчитися. Особливо в ці часи ми намагаємось стати іншими, ніж ми є - кращими, правильнішими, "Європейнішими", чи так далі. Кузьма своїм життям і своєю творчістю каже нам, що можна і треба жити, будучи собою. Він один з небагатьох, котрі знайшли себе настільки точно, наскільки це можливо - і залишились собою. 

Мабуть, не багато людей знає що Кузьма колись вів таке "Шоу без назви". Пропоную подивитися один епізод - це чудовий приклад яким він був насправді.